«Емоційно люди почуваються зрадженими, я можу це зрозуміти. Але якщо раціонально — ми перебуваємо в певній точці довгої війни, і вона не фінальна», — так арабістка Діна Лиснянська, співробітниця Дослідницького центру Дайяна Тель-Авівського університету, оцінює меморандум між США та Іраном у розмові з NEWSru.co.il. На тлі перемовин у Бюргенштоці й майже тисячі днів війни «Залізні мечі» вона пропонує дивитися на Близький Схід не як на протистояння двох таборів, а як на мережу прихованих угод, де справжні переможці — не ті, кого називають уголос.

Дві дипломатичні лінії: видима і та, що за кулісами

На запитання, чи ісламський світ знову довів свою перевагу за столом перемовин над світом західним, Лиснянська заперечує саму постановку питання: «Паралельно йшли дві дипломатичні лінії. Одна на поверхні — це зрозумілі перемовини між США та Іраном, де є два ідеологічні протиборці, що мають знайти спільне для побудови певної конструкції». США визначили ціль — змусити Іран відступити від ядерної програми й балістичних ракет. «Зараз зрозуміло, що цього не відбулося», — каже вона.

За кулісами, додає арабістка, розігрувалася зовсім інша сцена: «Дикий страх з боку сунітських держав Аравійського Заґалу — те, що арабською звуть Арабською, а персами — Перською. Якщо Америка капітально не натисне на режим аятол і КВІР, вони залишаються один на один із пораненим іранським левом». За її словами, цей страх охопив навіть Катар, попри його відносно стабільні економічні стосунки з Тегераном — модель поведінки, яку на Близькому Сході називають «квантовою політикою»: бути в ідеологічних розбіжностях з державою і водночас заробляти на стосунках із нею.

«Сірий кардинал» Катару і футбол між раундами перемовин

Головним архітектором угоди Лиснянська називає аль-Давaді, 45-річного міністра зі стратегічних питань при офісі прем’єра Катару — людину, яка, за її словами, «вміє переконати всіх у всьому» і раніше привела ХАМАС за стіл перемовин щодо 20 пунктів по Газі. «У якийсь момент люди Кушнера прийшли до Трампа й сказали: спробуймо просунути щось з Іраном через нього». Аль-Давaді почав їздити в Тегеран щомісяця, востаннє — 11 червня. «Перемовини переривалися лише для того, щоб подивитися футбольні матчі», — описує арабістка атмосферу процесу. За її даними, катарець обіцяв іранцям 300 мільярдів доларів, а на запитання «звідки» відповідав: «Не хвилюйтеся, якщо не від американців, то від нас».

На відміну від Катару, Оман та Пакистан, які виконували роль посередників раніше, «роблять усе можливе, щоб перемовини вдалися», але не доводять справу до кінця — Катар і, за спостереженням Лиснянської, Туреччина діють інакше: «Головне — мета, а якими засобами ми її досягнемо — неважливо».

Для Ізраїлю: Ліван терміновіший, ядерна програма важливіша

На пряме запитання про інтереси Ізраїлю Лиснянська розрізняє два поняття: що найважливіше і що найтерміновіше. «Питання ядерної програми Ірану для нас украй важливе і, безумовно, термінове. Але питання Лівану — це питання найближчих днів, і воно найтерміновіше». За її словами, Ізраїль не може дозволити Ірану повністю відновити «Хезболлу» та свої проксі на Близькому Сході: «Ми з вами розмовляємо, а ЦАХАЛ атакує стратегічні позиції «Хезболли» на північ від Бофора і на південь від Набатії — столиці «Хезболли»».

Арабістка наполягає: підхід, за яким Ізраїль і США вступили у війну, не знаючи, яким має бути вихід, — «помилковий у корені». Вона нагадує: спецназ «Хезболли», підрозділи «Радуан», уже готувалися до вторгнення на територію Ізраїлю до того, як розпочалася операція проти Ірану — а тому пов’язування іранського й ліванського фронтів було, на її думку, неминучим.

Меморандум — це ще не угода

«Угоди поки немає, є меморандум», — підкреслює Лиснянська. Вона порівнює його з угодою щодо Гази: «Рада миру досі не може зібрати гроші й не починає працювати». На її оцінку, Іран намагається повернути собі владу над усіма проксі в регіоні й тим самим фактично анулювати військові успіхи ЦАХАЛу з 7 жовтня 2023 року. «Я б хотіла подивитися, чого досягне Іран. Можливо, лише данини за прохід Ормузькою протокою — за зразком того, як Гамаль Абдель Насер брав данину за прохід Суецьким каналом 1956 року. Ситуація дуже схожа». Свій прогноз вона формулює прямо: «Висока ймовірність того, що нічого з цього не вийде».

Туреччина — головний переможець раунду, не Іран

На завершення Лиснянська називає несподіваного бенефіціара всієї історії: «Головний переможець цього раунду на цей момент — не Іран, а Туреччина». За її аргументацією, Анкара отримала контроль над тим, що відбувається в Сирії, прибравши режим Асада руками аль-Джулані, і водночас радіє, що Америка не дала Ізраїлю стати домінантною державою регіону. «У Туреччині продовжують бачити в Ізраїлі ворога, суперника. І сили Туреччини тільки зростають — у тому числі тому, що вона, як і Катар, знайшла спільну мову з Трампом».

Підсумовуючи тисячу днів війни, Лиснянська відмовляється називати це фіналом: «Ми перебуваємо не в кінці війни, а в певній точці, де вона ще триває. Зараз зарано підбивати підсумки». Одним із головних досягнень цього періоду вона вважає відновлений фактор стримування: «Ізраїль більше не завис в очікуванні тиші, а діє за власною інініціативою».